[Минуле] Завдання темного володаря. Амір Деліон, Аліса Грей, Талір де Корлеоніс...

[Талір де Корлеоніс]

Талір пройшов до дверей першим. Більше в силу звички, бо, незважаючи на все, не забув, що йде поруч з котолюдиною, але, здається, іншого від нього й не очікували: інакше б він в якийсь момент залишився без контролю.
Він не знав, що це було за приміщення, але було безсумнівним, що навряд чи тут було якесь важливе обладнання, та й взагалі навряд чи тут часто бували люди. І коти. Звісно, це було доволі очікуваним: чим-чим, а систематичним порушенням такої техніки безпеки команда "Чорного феніксу" відрізнитись не встигла.
Капітан виглядав зібрано, як і завжди, але водночас якось насторожено, немовби очікував від Таліра якогось туза у рукаві. Кетлорд подивився на нього, немовби подумки ставив оцінку в його щоденник. Правильно робите, капітане.
На моніторі вже сяяв лист, який чекав на відправлення - пірати дарма не гаяли часу. Талір не став сідати у крісло, а лише нахилився над терміналом стоячи і став уважно читати текст послання. З перших же рядків будь-кому було зрозуміло - то були професіонали. Талір напружив свої юридичні вміння, намагаючись знайти, до чого тут можна було причепитись, але було зрозуміло, що той лист був вже перевірений справжньою справою: як не самою командою, так іншими піратами. В даркнеті й не таке можна знайти.
Пароль вони могли записати кейлогером. Деякі програми дозволяли аналізувати текст на предмет зашифрованої інформації. Але вони приймали його за банального невеличкого аристократа й не знали, які в нього були прийняті міри захисту. Те, що можна приписати завчасно декілька ключів до декількох стандартних повідомлень, вони навряд чи подумали, і тепер все залежало лише на підозрілість та обізнаність піратів.
Але шанс був мінімальним.
Він вже давно вибрав, який з ключів використати. Чесно кажучи, він не очікував, що попаде в заручники, тому довелося виявити творчі здібності. Те, що відправив Талір, було приписано до лаконічної команди: "В атаку!" Це важко було зрозуміти двозначно.
Софт був стандартний. Але якщо він й хакнутий, це нічого б не змінило. Талір поклав руки на клавіатуру та швидким, звичним жестом набрав пароль. Екран блимнув написом: "Запит обробляється, будь ласка, зачекайте..." і майже миттєво зник: на шифрування такого короткого листа багато часу не треба. Лист був готовий до відправки - в знак цього він підсвітився знущально-радісною зеленою рамкою. Талір не знав, чи вони вже досягли орбіти, тому відправляти не став. Це нехай зробить капітан.
Талір випростався, і тепер всі свої зусилля покладав на те, щоб зберегти на обличчі маску бездоганного спокою. Це йому майже вдавалося, і лише те, як часто він крутив руками, видавало його нервовість. Хоча план був прекрасним, зайвої підозри все одно викликати не хотілося.